Створені людьми машини побували і на інших планетах, і за межами нашої сонячної системи за кілька років до польоту Юрія Гагаріна.
12 квітня 1961-го року Юрій Гагарін став першою людиною, яка побувала в космосі. Через вісім років, у 1969-му, екіпаж корабля «Аполлон-11» на чолі з Нілом Армстронгом, висадився на Місяці.
Супутники і Флопніки
Початок освоєнню космосу було покладено за чотири роки до знаменитого гагарінського польоту. 4 жовтня 1957-го року СРСР успішно запустила перший штучний супутник Землі. 83-кілограмовий апарат «Супутник-1» провів на орбіті 3 місяці, зробивши за цей час без малого півтори тисячі обертів навколо нашої планети. Радіопередавачі апарату працювали всього 14 днів, зате їх сигнал міг почути будь-який радіолюбитель у світі. Сам же запуск мав не тільки наукове, а й політичне значення. До жовтня 1957-го вважалося, що перший штучний супутник Землі запустять США. У Штатах повним ходом велася робота над подібним апаратом. Однак Радянський Союз випередив американських конкурентів майже на п'ять місяців. У лютому 1958-го команда Вернера фон Брауна запустила на орбіту штучний супутник «Експлорер-1».
Цьому запуску передувала невдала спроба старту штучного супутника «Авангард TV3». Широко розрекламований старт завершився провалом. Вже через дві секунди після запуску стався вибух ракети-носія. Сам апарат, дивним чином, уцілів. Зараз він виставлений в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту.
До слова, вдалий старт «Супутника-1» і провал «Авангарду» спровокували в американських наукових колах справжню паніку. Влада країни зрозуміла, що відстає в космічній гонці, а військовим і вченим неабияк дісталося від журналістів. Американські газети охрестили «Авангард» неприємним словом Flopnik (від дієслова toFlop - шльопнутися, плюхнутися). СРСР, до речі, вже в листопаді 1957-го вивів на орбіту «Супутник-2», той самий апарат, який відправив у космос собаку Лайку.
Луноходи і «Рейнджери»
Ідея польоту на Місяць зовсім не була придумана НАСА в 1961-му році, в якості відповіді на політ Гагаріна в Космос, як це часто уявляють тепер. Проект зародився набагато раніше. США і СРСР робили перші кроки в цьому напрямку ще в 50-ті роки. Так що місячна гонка почалася одночасно з гонкою космічної і була важливою її частиною. Причому Радянський союз довгий час зберігав лідерство в цьому важливому науково-політичному змаганні. У січні 1959-го року СРСР запустив міжпланетну станцію «Місяць-1», яка мала дослідити супутник Землі. Розрахунки творців станції були не зовсім точні. В результаті, апарат пролетів на відстані шести тисяч кілометрів від поверхні Місяця. І, тим не менш, політ виявився досить успішним, «Місяць-1» став першим в історії штучним супутником Сонця. Вже через кілька місяців станція «Місяць-2» досягла поверхні супутника Землі. А вже в сімдесяті СРСР з успіхом запустила програму Луноход.
У 1970-му і 1973-му на Місяць було доставлено відразу два подібних апарати. У США з метою вивчення Місяця була запущена програма Рейндежер. Ранні старти цих апаратів незмінно закінчувалися крахом. Першою повністю успішною місією став запуск «Рейнджера-7», який передав на Землю фотографії Місяця, зроблені з близької відстані.
Венера і Марс
Для дослідження найближчих до Землі планет у США була створена програма Марінер. Апарати, що запускаються в її рамках, прямували до Венери, Марса і Меркурія. Перший млинець, як водиться, вийшов грудкою. «Марінер-1» відхилився від курсу вже на 5 секунді польоту і незабаром вибухнув. Зате політ до Венери «Марінера-2» мав успіх. Через три з невеликим місяці після запуску, восени 1972-го, «Марінер» пролетів повз «Венери», ставши першим апаратом, який досліджував іншу планету. Після цього в НАСА було прийнято рішення зайнятися дослідженням Марса, так що наступні «Маринери» вирушили вже до Червоної планети. «Марінер-4» у липні 1965 року пролетів на відстані 10 тисяч кілометрів від Марса і навіть зробив кілька знімків. Куди більше цінних відомостей про цю планету зібрав «Марінер-6». Він досліджував атмосферу Марса і зробив зображення приблизно однієї п'ятої його поверхні. Ну, а вершиною успіху програми стали «Марінер-9» і «Марінер-10».
Перша станція вирушила до Марсу в 1971-му році і успішно вийшла на його орбіту. У підсумку, «Марінер-9» став першим в історії штучним супутником іншої планети. «Марінер-10» здійснив політ до Меркурія і передав на Землю перші відомості про цю планету.
Бачачи успіх місії, НАСА прийняла рішення зайнятися дослідженням далеких планет - Юпітера, Сатурна і, можливо, Урана. Це завдання було поставлено перед творцями «Вояджерів» - дослідницьких станцій нового покоління. Радянські вчені також досягли великих успіхів у дослідженні інших планет Сонячної системи. У 1966-му поверхні Венери досягла станція «Венера-3». Апарату не вдалося передати на Землю будь-які відомості про планету. Система управління станції вийшла з ладу ще під час польоту. Тим не менш, дослідження сусідніх планет були продовжені. У 1975-му СРСР вивела на орбіту Венери перший штучний супутник цієї планети - станцію «Венера-9».
За чотири роки до цього «Марс-2» досяг поверхні Червоної планети. Цікаво, що і Вашингтон і Москва довгий час виношували плани відправлення штучного апарату на Меркурій. Однак проекти ці так і не були здійснені. Зараз над подібним запуском працюють російські вчені. Очікується, що апарат «Меркурій-П» приземлитися на цю планету в 2031-му році.
Посадки
По закінченні часу в космічну гонку включилися й інші країни. Китай, Японія і Європейський союз також розвивають свої проекти, пов'язані, в тому числі, і з дослідженням небесних тел. Хоча в 90-ті роки США були абсолютним гегемоном в цій області. Так, у 1995-му американський апарат «Галілео» досяг Юпітера. Після шестирічного польоту станція успішно вийшла на орбіту найбільшої планети сонячної системи, а пізніше навіть спустила зонд на її поверхню. Десять років потому, в 2005-му, європейський апарат «Гюйгенс» приземлився на Титані - одному із супутників Сатурна. Того ж року японська станція «Хаябаса» побувала на навколоземному астероїді (25143) Ікотава, доставивши на Землю зразки його ґрунту. А зовсім недавно, 12 листопада 2014, європейський апарат «Філа» здійснив першу в історії посадку на ядро комети.
«Піонери» і «Вояджери»
Найбільших успіхів у дослідженні нашої сонячної системи домоглися американські «Піонери» і «Вояжери». Від програми «Піонер» НАСА ледь не відмовилася, бо перші старти незмінно оберталися невдачами. Але, в підсумку, проект отримав другий і навіть третій шанс. У березні 1972-го в космос вирушив «Піонер-10», завданням якого було дослідження Юпітера. Він вивчав околиці планети, а також робив її знімки. «Піонеру-10» судилося стати першим апаратом, який залишив межі сонячної системи. Зараз він знаходиться більш ніж за шістнадцять мільярдів кілометрів від сонця. Роком пізніше в політ вирушив «Піонер-11», метою якого було дослідження Сатурна. Ця станція, після завершення місії, також продовжила політ і покинула сонячну систему. Відповідно до задуму своїх творців, «Піонер-11» прямує в бік сузір'я Щит, що розташоване приблизно в 174 світлових роки від Сонця. Слідом за «Піонерами» в космос вирушили дослідницькі зонди «Вояджер-1» і «Вояджер-2». «Вояджер-1», до речі, є найбільш швидкісним об'єктом з усіх, які були створені людьми. Стартувавши на п'ять років пізніше «Піонера-10», він встиг пройти більше, ніж той, відстань. Зараз апарат віддалився від сонця більш ніж на 19 мільярдів кілометрів. За час польоту «Вояджер-1» встиг дослідити Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун і відправив до Плутона станцію «Нові рубежі» (апарат почне спостереження за Плутоном у січні 2015-го року).
На «Вояджері» закріплена золота пластина, яка містить відомості про Землю. На ній, зокрема, вказано місце розташування сонця. Пластина містить аудіопривітання 55 мовами і послання від Джиммі Картера, колишнього в той час президентом США. Приблизно через 285 тисяч років апарат зможе досягти Сіріуса. Його близнюк «Вояджер-2» теж завершив свою місію, але межі сонячної системи ще не покинув (це станеться через 10-15 років). Очікується, що апарат попрямує в бік зірки Росс 248. Втім, ні «Піонери», ні «Вояджери» не зможуть передати на Землю ті відомості, які отримають на наступних етапах свого польоту. На жаль, їх передавачі не можуть передавати сигнали на занадто великі відстані.
Нам залишається тільки гадати, коли людина зможе вибратися за межі сонячної системи. Але створеним людьми машинам це вже вдалося.