Коли ще не було чупакабри, по українських селах гуляли вурдалаки. Одним з підтверджень цього могла б послужити прикраса, яку свого часу знайшли під час розкопок давньоруського поселення в Деражнянському районі на Хмельниччині.
Про нього розповіли в обласному краєзнавчому музеї. У кладі, знайденому в городищі XІІ - XІІІ століть, серед інших коштовностей був і жіночий браслет, на якому зображені люди, птахи, звірі і... невідомі істоти. Так, в одній зі сцен зображений чоловік, поруч з яким - дивний звір.
Він схожий на собаку, але стоїть на задніх лапах і майже з людини зростом. А тулуб ніби перев "язаний поясом накрест - чи то своєрідний одяг, чи то прикраса?
Саме остання деталь і змусила задуматися: хто ж ці істоти? Тому що спочатку припустили, що на браслеті зображено популярну в ті часи розвагу, коли під час святкових ігрищ показували дресированих тварин. Але тоді на них повинен бути звичайний нашийник або просто мотузка. А ось «костюм» з ременів на середньовічних зображеннях зустрінеш не часто.
Ось тоді і спробували знайти розгадку в народних казках про вурдалаки, тобто людей, які можуть перетворюватися на вовків. Як стверджують дослідники, в переказах якраз і говорилося, що саме вурдалаки носили такі ремені. Вони були своєрідним магічним знаком, заклинанням. Адже якщо пояс зняти з вурдалака, коли він знаходиться в личині звіра, то він вже ніколи не зможе стати людиною.
Тому можна не сумніватися, що на прикрасі зображений саме вурдалак. Але чи могла поряд з реальними життєвими сценами, зафіксованими на браслеті, фігурувати картинка з казки? Навряд чи. Швидше за все, наші предки вірили в реальне існування вурдалаків. А, може, і бачили їх?
Очевидно, враження були настільки сильними, що їх увічнили в назвах населених пунктів і навіть річок. На території області їх зустрічається чимало. Скажімо, в селі Малиничі бере початок річка Вовк, у неї є і приплив Вовчок.
На цій же території можна знайти і такі назви сіл як: Вищі та Нижні Вовківці та Волковинці. Саме поруч з останнім і знайшли прикрасу із зображенням вурдалака. Тому говорити просто про збіг обставин не доводиться. А про місцеві Вовчі гори чи яри знають не в одному населеному пункті.
Можна припустити, що такий інтерес до вовків пов'язаний не так зі страхом, як з дружнім ставленням до них. Адже в фольклорі цю тварину часто називають братець вовк. А це ознака того, що істота вважали не просто близькою, а рідною для людини. Так, може, і справді задовго до того, як з'явилися сучасні чупакабри, серед людей жили і вурдалаки.